Турятський ліцей

Стус

Деталі: Батьківська категорія: Атестація вчителів; Створено: Середа, 25 березня 2015, 10:57; Останнє оновлення: Середа, 25 березня 2015, 17:53; Перегляди: 535

Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса

Мета: Закріпити і поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях великого патріота , талановитого поета В.С.Стуса Визначити джерела та витоки творчої наснаги митця.

Розвивати в учнів вміння висловлювати свою думку, аргументувати її.

Виховувати віру в незнищенність української нації, рідної мови та культури , мужність і стійкість у боротьбі зі злом і неправдою.

Обладнання: Портрет В. С. Стуса, виставка творів поета, магнітофонний запис класичної музики, пісня " Лелеченьки" на слова Дмитра Павличка, тести.

Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомленим теми, мети уроку, ІІI. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

Епіграф: «Народе мій, до тебе я ще верну…» (В. Стус).

1. Вступне слово вчителя

Українська поезія завжди була тісно пов'язана з багатостраждальним життям нашого народу. Вона визначала його і була вершиною його духовності. У своїх найкращих проявах поезія випереджала час, вступала в суперечку зі світовою неправдою, за що заплатила долями і життями своїх кращих синів І дочок.
(Звучить класична музика. Учень кладе кетяг калини біля портрета Стуса)

Всіх не злічити, всіх не розстріляти!

Але за що? Не можу зрозуміть.

За те , що Україну звали мати,

Що не цуралися рясних суцвіть!

Епоха не цінує геніїв за життя, вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час нищить геніїв невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і каятті. Таку долю обрав собі і Василь Стус - величну і трагічну. Він по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XXстоліття. Доля виділила йому Шевченків вік , дала Шевченкову любов до рідної землі, Шевченкову незламність. Вслід за Кобзарем він міг би повторити: "Караюсь, мучусь, але не каюсь…"

Звідкіля ж така мужність і сміливість, де черпав він сили й наснагу для свого життя і творчості?Про це ми почуємо з виступів учнів-дослідниківжиття і творчості В.С. Стуса. І група досліджувала: "Хто він, В. Стус?"

2. Виступ І групи дослідників.

- Породивши його напередодні Різдва Христового року 1938 , в годину нівечення українського народу, мати Їлина Яківна дала йому ім'я Василь. В перекладі з грецької - володар. В останній рік свого короткого життя він питав у камері у глибоко віруючого діда Семена Покутника:

-"А що то є чоловікові народитися на таке велике свято?"

- То є додаткова ласка Божа. Але кому багато дається, з того і багато спитається".

- Народився В. Стус у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. Але в 1940 році переслідувані владою батьки з чотирма дітьми переїхали на Донбас, де у тяжких злиднях минули дитинство та юність Василя.

- Перші уроки одержав Василь у житті від мами. Вона співала про рідну землю, червону калину, щасливу долю.

(Інсценізація . Василь і його мати.) Василь. Дитинство моє було гарним, я ріс в атмосфері добра і любові. Але було дуже важким. Голодним був, як пес. Пам'ятаю коржі, які пекла мати. Усе дитинство моє було з тачкою: то везли картоплю з поля, то вугілля. А то з мішком ходив рвати траву для корови, кози. Тяжко жили...

Мати. Ще до 6 років пішов Василь до школи. Пам'ятаю, приходить до мене вчителька Зоя Петрівна й питає, чого Василько ходить до школи босим. Я дуже здивувалась. Я тоді на заводі працювала, його вдома залишу, якусь роботу загадаю, він зробить - та й до школи. Отак до 6 років став школярем.

Василь. Уже в 5-6 класах знав напам'ять весь "Кобзар" Т. Шевченка. За відмінне навчання в 7 класі батько купив мені гітару. Я дуже любив Баха, Бетховена. У цей час я вже римував щось про собаку.

Жартівливе. Але скоро минуло. А відродилося в старших класах, коли прийшла любов. Інститутські роки - трудні.

(учень декламує вірш « Весняний вечір»)

- Після закінчення історико - філологічного факультету Донецького педінституту вчителював на Кіровоградщині, служив в армії. Юність - найщасливіша пора людського життя. Саме в цей час формуються морально - етичні цінності і виховуються якості, з якими кожен іде вперед.

- Після служби в армії у 1961 - 1963 роках вчителює в Горлівці на Донбасі. Ці роки він назвав « часом поезії», бо багато читає, пише сам. В цей час вступає до працює над дисертацією , багато друкується. З'являються його поезії в журналах « Вітчизна» і «Дніпро».

( Учень декламує вірш « Не одлюби свою тривогу ранню»)

З. Виступ другої групи дослідників.

«Шлях Стуса на табірну Голгофу».

Перша половина 60-х років в Україні була позначена помітним розквітом духовного життя. Післясталінського терору дзвінко прозвучали голоси Дмитра Павличка, Івана Драча, Ліни Костенко, Василя Симоненка. Та це тривало недовго. З другої половини почався період застою. Переслідування тих, хто боровся за збереження самобутності української нації.Серед них - В. Стус, який мав загострене почуття справедливості, вирізнявся правдолюбством.

-У вересні 1965 року В.Стуса відраховують з аспірантури. Безпосереднім приводом для цього став виступ Стуса в кінотеатрі «Україна» під час прем'єри кінофільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова. Поет запропонував встати у залі всім, хто протестує проти арештів , що почалися серед київської інтелігенції. Усі встали. Цей випадок став початком його шляху на табірну Голгофу.

(Вірш « Прости мені, недільний мій Хрещатик»)

- Василь Семенович змушений після цього

працювати будівельником, кочегаром, але скрізь його звільняли без пояснень. За ним стежили органи КДБ. У 1966 році заборонили друкувати збірку «Круговерть».

- 1968 рік. Дружина Валентина потрапила до

тубдиспансера, а малий син Дмитрик дістав після

грипу ускладнення на легені. І ні копієчки грошей, борги і ніякої перспективи. Знервований, знесилений Василь починає писати політичні заяви.

- У січні 1972 року Стуса разом з письменниками
Іваном Світличним , Євгеном Сверстюком, Ігорем
та Іриною Калинцями було заарештовано. А 7
вересня цього ж року засуджено до п'яти років таборів у Мордовії та трьох років поселень на Колимі.

Із листів до матері: « Не оплакуй моїх фотокарток , мамо. Це щастя мати таку долю, як у мене. Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. 1 від того мені світло на душі». Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у Мордовських таборах, заслання - у Магаданській області. Умови існування у таборі були жахливими. Та Стус не зламався. Він виступав проти знущань табірного начальства. За це був покараний - позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора - карцера. Неодноразово він оголошував голодування, кілька разів на 14-18 діб.

- Не легше було і на засланні, на золотодобувному руднику на Колимі. Страшенний пил, вентиляції немає. Респіратор за півгодини стає непридатним. І в таких умовах Василь продовжує писати, вивчає англійську та французьку мови.

- Особливо важко переживає поет розлуку з дружиною та сином. їх образи виринають у снах, кличуть за собою.

- У 1979році поет повертається в Україну, продовжує свою творчу діяльність. Але вдома його не друкують. За кордоном виходять дві збірки, там висували його на здобуття Нобелівської премії а на рідній землі він - державний злочинець. - - Стус не покидає розпочатої до ув'язнення політичної боротьби. І як наслідок - знову арешт і жорстокий присуд - 10 років позбавлення волі у таборах суворого режиму і 5 років заслання. На захист поета виступила прогресивна громадськість усього світу. Академік Сахаров писав, що вирок українському поетові вирізняється своєю нелюдяністю.

- 4 вересня 1985 року у карцерній камері №3 під час голодування на знак протесту проти брехливого доносу Василь Стус помер. Ідучи до камери, він сказав: «Я оголошую голодування до кінця». І дотримав слова. -Вночі В. Стуса таємно поховали на кладовищі с. Ботисово в могилі №9 за кілька годин до приїзду дружини і сина. А через кілька днів весь світ знав, що на сорок сьомому році життя помер відомий правозахисник, український поет Василь Стус. Через 4 роки його було реабілітовано «за відсутністю складу злочину». - 19 листопада 1989року син Дмитро Стус привіз домовину свого батька, щоб покласти у могилу на вічний спочинок на Україні, а поряд з ним - його побратими Олекса Тихий, Юрій Литвин. На катафалку з прахом напис: «Несіть ене, лелеченьки, додому», Це рядки пісні О.Білаша на слова Д.Павличка «Лелеченьки» (звучить пісня «Лелеченьки») 4. Третя група дослідників розповідає про повернення до українського народу його вірного сина Василя Стуса.

- Життя Василя Стуса - це дорога через терни до
зірок, до посмертного повернення до рідного
народу. Пророчими виявилися його слова:

Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя...

- Та не вернувся живим Василь Стус до рідного краю.

Повернулись журавлі з сумною звісткою.

Ще й до жнив не дожив, Зелен - жита не жав, Ані недолюбив, І не жив. І не жаль.

- Його поезія - то сама правда, живий нерв України, її безталанна доля. Його нема серед нас, але він живе своїми безсмертними творами, своєю вірою в краще майбутнє України. За Україну він віддав своє життя, бо любив її понад усе.

- У березні 199 І року постановою Ради Міністрів України Василю Стусу присуджена Державна премія їм. Т. Шевченка, за збірку поезій «Дорога болю» - посмертно.

- Василь Стус визначив для себе таке життєве кредо: «Якби було краще жити_, я не писав би вірші, а робив коло землі».

- Пройдуть роки, а громадський і творчий подвиг Василя Стуса буде завжди прикладом того, як потрібно любити Вітчизну.

5. Робота з підручником (стор. 441 - 444)

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Тести. Вибрати правильну відповідь.

2. Оцінювання роботи учнів.

V.Підсумок уроку. Домашнє завдання.

1. Метод «Мікрофон»

- Що найбільше вас схвилювало на уроці?

2.Вдома прочитати поезії Василя Стуса.