Стус

  • Друк
 Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса
Мета: Закріпити і поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях великого патріота , талановитого поета В.С.Стуса Визначити джерела та витоки творчої наснаги митця.
Розвивати в учнів вміння висловлювати свою думку, аргументувати її.
Виховувати віру в незнищенність української нації, рідної мови та культури , мужність і стійкість у боротьбі зі злом і неправдою.
Обладнання: Портрет В. С. Стуса, виставка творів поета, магнітофонний запис класичної музики, пісня   " Лелеченьки" на слова Дмитра Павличка, тести.
Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку:
І.  Організаційний момент.
ІІ. Повідомленим теми, мети уроку, ІІIСприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.
Епіграф: «Народе мій, до тебе я  ще верну…» (В. Стус).
1. Вступне слово вчителя
Українська поезія завжди була тісно пов'язана з багатостраждальним життям нашого народу. Вона визначала його і була вершиною його духовності. У своїх найкращих проявах поезія випереджала час, вступала в суперечку зі світовою неправдою, за що заплатила долями і життями своїх кращих синів І дочок.
(Звучить класична музика. Учень кладе кетяг калини біля портрета Стуса)

Всіх не злічити, всіх не розстріляти!
Але за що?  Не можу зрозуміть.
За те , що Україну звали мати, 
Що не цуралися рясних суцвіть!

Епоха не цінує геніїв за життя, вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність: час нищить геніїв невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і каятті. Таку долю обрав собі і Василь Стус - величну і трагічну. Він по праву вважається одним з найви­значніших українських поетів XXстоліття. Доля виділила йому Шевченків вік , дала Шевченкову любов до рідної землі, Шевченкову незламність. Вслід за Кобзарем він міг би повторити: "Караюсь, мучусь, але не каюсь…"

Звідкіля ж така мужність і сміливість, де черпав він сили й наснагу для свого життя і творчості?Про це ми почуємо з виступів учнів-дослідниківжиття і творчості В.С. Стуса. І група досліджувала: "Хто він, В. Стус?"

2. Виступ І групи дослідників.

- Породивши його напередодні Різдва Христового року 1938 , в годину нівечення українського народу, мати  Їлина Яківна дала йому ім'я Василь. В перекладі з грецької - володар. В останній рік свого    короткого життя він питав у камері у глибоко віруючого діда Семена Покутника:
-"А що то є чоловікові народитися на таке велике свято?"
- То є додаткова ласка Божа. Але кому багато дається, з того і багато спитається".
-    Народився В. Стус у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. Але в 1940 році переслідувані владою батьки з чотирма дітьми переїхали на Донбас, де у тяжких злиднях минули дитинство та юність Василя.
-    Перші уроки одержав Василь у житті від мами. Вона співала про рідну землю, червону калину, щасливу долю.
(Інсценізація . Василь і його мати.) Василь. Дитинство моє було   гарним, я ріс в атмосфері добра і любові. Але було дуже важким. Голодним був, як пес. Пам'ятаю коржі, які пекла мати. Усе дитинство моє було з тачкою: то везли картоплю з поля, то вугілля.   А то з мішком ходив рвати траву    для корови, кози. Тяжко жили...
Мати. Ще до 6 років пішов Василь до школи. Пам'ятаю, приходить до мене вчителька Зоя Петрівна й питає, чого Василько ходить до школи босим. Я дуже здивувалась. Я тоді на заводі працювала, його вдома залишу, якусь роботу загадаю, він зробить - та й до школи. Отак до 6 років став школярем.
Василь. Уже в 5-6 класах знав напам'ять весь "Кобзар" Т. Шевченка. За відмінне навчання в 7 класі батько купив мені гітару. Я дуже любив Баха, Бетховена. У цей час я вже римував щось про собаку.
Жартівливе. Але скоро минуло. А відродилося в старших класах, коли прийшла любов. Інститутські роки - трудні. 
(учень декламує вірш « Весняний вечір»)

- Після закінчення історико - філологічного факультету Донецького педінституту вчителював на Кіровоградщині, служив в армії. Юність - найщасливіша пора людського життя. Саме в цей час формуються морально - етичні цінності і виховуються якості, з якими кожен іде вперед.

- Після служби в армії у 1961 - 1963 роках вчителює в Горлівці на Донбасі. Ці роки він назвав « часом поезії», бо багато читає, пише сам. В цей час вступає до працює над дисертацією , багато друкується. З'являються його поезії в журналах « Вітчизна» і «Дніпро».
( Учень декламує вірш « Не одлюби свою тривогу ранню»)
 З. Виступ другої групи дослідників.
«Шлях Стуса на табірну Голгофу».
Перша половина 60-х років в Україні була позначена помітним розквітом духовного життя. Післясталінського терору дзвінко прозвучали голоси Дмитра Павличка, Івана Драча, Ліни Костенко, Василя Симоненка. Та це тривало недовго. З другої половини почався період застою. Переслідування тих, хто боровся за збереження самобутності української нації.Серед них - В. Стус, який мав загострене почуття    справедливості, вирізнявся правдолюбством.
-У вересні 1965 року В.Стуса відраховують з аспірантури. Безпосереднім приводом для цього став виступ Стуса в кінотеатрі «Україна» під час прем'єри кінофільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова. Поет запропонував встати у залі всім, хто протестує проти арештів , що почалися серед київської інтелігенції. Усі встали. Цей випадок став початком його шляху на табірну Голгофу.
(Вірш « Прости мені, недільний мій Хрещатик»)

Василь Семенович змушений після цього

працювати будівельником, кочегаром, але скрізь його звільняли без пояснень. За ним стежили органи КДБ. У 1966 році заборонили друкувати збірку «Круговерть».

1968 рік. Дружина Валентина потрапила до

тубдиспансера, а малий син Дмитрик дістав після

грипу ускладнення на легені. І ні копієчки грошей, борги і ніякої перспективи. Знервований, знесилений Василь починає писати політичні заяви.

У січні 1972 року Стуса разом з письменниками
Іваном Світличним , Євгеном Сверстюком, Ігорем
та Іриною Калинцями було заарештовано. А 7
вересня цього ж року засуджено до п'яти  років таборів у Мордовії та трьох років поселень на Колимі.

Із листів до матері: « Не оплакуй моїх фотокарток , мамо. Це щастя мати таку долю, як у мене. Чуюся  добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. 1 від того мені світло на душі».                                                                            Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у Мордовських таборах, заслання - у Магаданській області. Умови існування у таборі були жахливими. Та Стус не зламався. Він виступав проти знущань табірного начальства. За це був покараний - позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора - карцера. Неодноразово він оголошував голодування, кілька разів на 14-18 діб.

- Не легше було і на засланні, на золотодобувному руднику на Колимі. Страшенний пил, вентиляції немає. Респіратор за півгодини стає непридатним. І в таких умовах Василь продовжує писати, вивчає англійську та французьку мови.

-     Особливо важко переживає поет розлуку з дружиною та сином. їх образи виринають у снах, кличуть за собою.

-     У 1979році поет повертається в Україну, продовжує свою творчу діяльність. Але вдома його не друкують. За кордоном виходять дві збірки, там висували його на здобуття Нобелівської премії а на рідній землі він - державний злочинець.              -     -  Стус не покидає розпочатої до ув'язнення політичної боротьби. І як наслідок - знову арешт і жорстокий присуд - 10 років позбавлення волі у таборах суворого режиму і 5 років заслання. На захист поета виступила прогресивна громадськість усього світу. Академік Сахаров писав, що вирок українському поетові вирізняється своєю нелюдяністю.

-        4 вересня 1985 року у карцерній камері №3 під час голодування на знак протесту проти брехливого доносу Василь Стус помер. Ідучи до камери, він сказав: «Я оголошую голодування до кінця». І дотримав слова.                       -Вночі В. Стуса таємно поховали на кладовищі с. Ботисово в могилі №9 за кілька годин до приїзду дружини і сина. А через кілька днів весь світ знав, що на сорок сьомому році життя помер відомий правозахисник, український поет Василь Стус. Через 4 роки його було реабілітовано «за відсутністю складу злочину».                                                                                19 листопада 1989року син Дмитро Стус привіз домовину свого батька, щоб покласти у могилу на вічний спочинок на Україні, а поряд з ним - його побратими Олекса Тихий, Юрій Литвин. На катафалку з прахом напис: «Несіть ене, лелеченьки, додому», Це рядки пісні О.Білаша на слова Д.Павличка «Лелеченьки» (звучить пісня «Лелеченьки»)                            4. Третя група дослідників розповідає про повернення до українського народу його вірного сина Василя Стуса.

Життя Василя Стуса - це дорога через терни до
зірок, до посмертного повернення до рідного
народу. Пророчими виявилися його слова:

Народе мій, до тебе я ще верну,  І в смерті обернуся до життя...

-  Та не вернувся живим Василь Стус до рідного краю.

Повернулись журавлі з сумною звісткою.

Ще й до жнив не дожив, Зелен - жита не жав, Ані недолюбив, І не жив. І не жаль.

 -       Його поезія - то сама правда, живий нерв України, її безталанна доля. Його нема серед нас, але він живе своїми безсмертними творами, своєю вірою в краще майбутнє України. За Україну він віддав своє життя, бо любив її понад усе.

 -       У березні 199 І року постановою Ради Міністрів України Василю Стусу присуджена Державна премія їм. Т. Шевченка, за збірку поезій «Дорога болю» - посмертно.

-       Василь Стус визначив для себе таке життєве кредо: «Якби було краще жити, я не писав би вірші, а робив коло землі».

-       Пройдуть роки, а громадський і творчий подвиг Василя Стуса буде завжди прикладом того, як потрібно любити Вітчизну.

5. Робота з підручником (стор. 441 - 444)

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Тести. Вибрати правильну відповідь.

2. Оцінювання роботи учнів.

V.Підсумок уроку. Домашнє завдання.

1. Метод «Мікрофон»

- Що найбільше вас схвилювало на уроці?

2.Вдома прочитати поезії Василя Стуса.